Виховний захід " Поговорімо з поетом про поезію" 8 клас
Розробка зустрічі з поетом та художником міста Ржищева Борисом Степановичем Дегтярьовим
( Всі учні розміщуються за святковими столиками)
Звучить музика. З΄являється Муза з аркушем паперу і ручкою, вона сідає за стіл на сцені, на столі квіти, книга і підсвічник. В цей час говорить вчитель.
Вчитель. Тихими замріяними вечорами, коли плачуть небеса і зорі падають
на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів
блукає поезія… Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає вона. І
як її знайти, як її покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і
полине від тебе, не торкнеться до твого серця, заблукавши десь там
у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, лише гіркі
сподівання.
Муза. Змінюються часи і влада, змінюється життя і людський світогляд . Але
незмінними залишається найвищі істини, незмінною лишається
людська потреба творити. Нерозгаданою залишається таємниця душі,
в якій незгасним вогнем горить Поезія. Запалимо і ми сьогодні вічне
полум΄я мистецтва.
Вчитель. Що таке поезія? Це – мука: підступає, множиться, болить. Іноді
візьме тебе за руку, іноді відпустить і мовчить.
Що таке поезія? Це – свято: грає в тобі музикою слів, молодечо,
радісно, крилато викресає іскру з почуттів.
Що таке поезія? Це – совість: бо коли несила говорить, то вона
заплаче… і говорить, і сльозою кожною бринить.
Що таке поезія? Це – проза, що до рими пнеться в лабіринт,
вулканічна лава, що морозить, жар вогню, що в спеку холодить.
Що таке поезія? Молитва. Звернення до Бога і людей. Це любові
невимовне світло, що до Тебе крізь цю ніч веде.
Поезія! Яке це милозвучне слово! Здається, воно увібрало в себе
найнеймовірніші відтінки кольорової палітри мови. Поетичне
лово - це слово істини, добра, краси, віри, надії, любові - золотий
ключик до сердець шанувальників віршів. Бути поетом - це не
професія, не хобі, навіть не бажання - це поклик серця.
Вчитель. Сьогодні в нас незвичайна зустріч, творча зустріч. Нечасто ми ось
так по-дружньому, по-товариському, по-доброму збираємось
разом, щоб поговорити з поетом про його поезію. Ми дуже раді,
що сьогодні маємо можливість побувати в країні найпростіших і
зрозумілих житейських подій, які відгукнулися в чутливому серці
поета і повернутих нам, читачам, освітлених поетичними метафорами.
2
Вчитель. Борис Степанович Дегтярьов. Ось цього інтелігентного чоловіка
можна побачити в невимушеній обстановці, крокуючого
Ржищевом у своїх справах. Ви, Борис Степанович, відома і
шанована в нашому місті людина, автор семи надрукованих
поетичних збірок. А ще чудовий художник-аматор, автор більше
400 полотен. Ваші роботи прикрашають всі навчальні заклади
міста, оселі багатьох ржищівчан. Ви надзвичайно цікавий
співрозмовник, оповідач, особливо коли тема стосується поезії,
прози, малярства. Нам приємно, що ви погодилися на зустріч з
нами. Ми радо вітаємо вас тут з нами. І просимо Вас фраза за
фразою розгорнути ваш сувій життєвого полотна, перетканого
нитками різних кольорів.
( Виступ Бориса Степановича Дегтярьова)
Вчитель. Як сказав німецький письменник Й. В. Гете: «Хто хоче розуміти
поета, мусить піти в поетову країну». Так як зустріч з поетом – це
завжди захоплююче, цікаво і дуже корисно, у нас до вас, Борисе
Степановичу багато запитань. Тому я пропоную учням задати
запитання митцю.
( Поет дає відповіді на запитання учнів)
1.Чи любили ви в школі літературу?
2. Що в дитинстві для вас було радістю?
3. Про що ви любите писати? Яка тема для вас найближча?
4. Чи можна навчитися писати вірші? Чи потрібно народитися поетом?
А як було у вас?
5. Вірші яких авторів вам близькі по духу?
6. Як ви навчались в школі?
7. Скільки вам було років, коли ви написали свій перший вірш?
8. В який час доби ви найкраще пишете вірші?
9. Чим ви займаєтесь у вільний час?
Вчитель. Природній дар, чиста і глибока душа виявились винуватцями народження відвертих рядків. В них і віра в людину, і мудрість, і сила волі. Борисе Степановичу, учні готувалися до цієї зустрічі і хочуть порадувати вас вашими рядками віршів.
( Виразне читання напам’ять поезій поета)
ЗА ТЕБЕ, УКРАЇНО
Жахнемось, глянувши в минуле:
Кривавилась Вкраїни путь.
Нас мордували, щоб забули,
Чого не можемо забуть.
Не раз чужинцями розп'ята —
То твоя доля вже така.
3
За тебе Гонта йшов на страту,
Крізь стрій вели Залізняка.
Турецький флот палили "чайки"
Під бусурманський крик "Алла!".
Колись за тебе Наливайко
Варшаві голову поклав.
Чи Многогрішний грішним був?
За нашу волю теж загинув...
Було накладене табу
На все минуле України.
Не нас, не рідну Україну
Мазепа зрадив — ворогів.
В останній битві їхній гнів
Прийняв. І в чужині загинув.
Мовчала ти, напівжива,
Коли священики-васали
В церквах, які він збудував,
Йому анафему читали...
Над Лугом вітер хмари гонить.
Розбрівся степом деревій.
Тут кошовий в останній бій
Сідлав з подвижниками коней.
[Дегтярьов Б.С. Ужинок. Поезії. – 2001. –С.40.]
ЗОРЯ БАТЬКІВ
Стрункі берізки, серцю милі,—
Багато їх уже нема,—
Хатина схилена на схилі
Стоїть, сумуючи, сама.
Тут вартував її колись
Паркан, дощатий не підпертий,
Тепер спідлоба він дививсь,
Чекаючи своєї смерті.
4
Життям утомлений, сюди
Я завітаю при нагоді.
Двори пустують, лиш сади
Комусь на диво досі родять.
Можливо час когось спитати
Про цей занепад чи застій?
Покинуті, безлюдні хати
Стоять, немов гроби пусті...
Все ж так співають солов'ї
Не чути лиш пісень дівочих,—
Дитинства спогади мої
Сльозою скотяться на очі...
Село забути я не зміг.
Не розлюблю його, допоки
На цій землі пракорінь мій
Живе її цілющим соком.
[Дегтярьов Б. Відгомін часу: Поезії. - Кагарлик, 1994.-C43.]
ВКРАЇНО ЗБОЛЕНА
Якщо проснеться наша пам’ять,
В минуле глянем крізв віки:
Застогнуть страчені на палях,
Полеглі в битвах козаки.
Дніпро і ночі солов’їні,
Чумацький шлях через поля,
Це ти — вчорашня Україно,
Це ти, сплюндрована земля.
У морі Чорному солона
Вода від сліз твоїх красунь.
Вони не вернуться з полону,
В кобзарських думах спить їх сум...
Згадай, Вкраїно, як гетьмани
За тебе йшли в Сибір і в бій.
5
Як Січ солдати руйнували,
Як вмер останній кошовий.
Усе було: безправ'я й сором,
Кров революцій, море зла,
Репресії й голодомори,
А ти назло катам жила.
[Дегтярьов Б. Відгомін часу: Поезії.- Кагарлик, 1994.-С.60.]
РЖИЩІВ
Спрадавна існують легенди про Ржищів —-
Квітуче полянське село.
Безжалісний час тільки назву не знищив,
Усім негараздам назло.
Тут стрічку сріблясту природа прослала —
То води розлив наш Славутич старий,—
Він ще пам'ятає, як рать Святослава
Ходила до Кафи, ходила у Крим.
До нас крізь століття тужливим акордом
Вертається спогад, коли
Як смерть невідступна, Батиєві орди
З мечем нашим краєм пройшли.
Чучин зруйнували, Йван-город спалили,
На Київ пішли, на Рязань.
Від них не ховались лиш скіфські могили,
Як десь літописець сказав.
Зникали руїни, змелись попелища,—
Життя, мов стрімка течія,—
Колись занепалий, відроджувавсь Ржищів
В негоду як воїн стояв.
Де ще збереглися вали,
Хто скаже сьогодні, можливо тудою,
Колись українських красунь, як худобу,
В тугеньку неволю вели-
6
Хмельницький приймав тут послів від Росії—
Вкраїна палала в огні.
На жаль, не здійснились гетьманські надії
Розвіялись в зраді й брехні.
Попереду був Переяслав, Суботів
Народної крові без міри пролито,
Зрадливі поляки і прощені, й биті
Не раз утікали у Річ Посполиту.
Земля Придніпров'я сльозами полита.
То поки ще пам'ять жива,
Ще коней козацьких стукочуть копита
Не випаде з рук булава.
[Дегтярьов Б. Відгомін часу: Поезії. - Кагарлик, 1994.-С.68.]
Я З ТОГО КРАЮ
Я з того краю, де весна
Життям освячує природу.
Де мальви квітнуть край вікна
І тінь від верб ляга на воду-
О, скільки в тім краю було
Дівчат струнких золотокосих,
Над обезлюдненим селом
Їх пісню дюсі вітер носить!
Я з того краю, де земля
Сльозами й кров'ю вся полита.
Я з того краю, звідкіля
Пророча мова «Заповіту».
Я звідти, де зерно в полях
Ввібрало силу сонця в себе.
Я звідтіля, де Карадаг
Підпер скалою синє небо.
7
Я звідти, де в квітучу ніч
Зоря біди в Чорнобиль впала,
Я звідти, де козацька Січ
Нас від наруги захищала.
Я з того краю, де народ
Надіється на долю кращу,
Хоч не позаздрив би нам пращур,
Сьогодні ставши над Дніпром.
Я з того краю, з полонин,
Де в тумані міжгір'я тоне...
Вкраїни я громадянин,
А таких же — п'ятдесят мільйонів
[Дегтярьов Б. Відгомін часу: Поезії. - Кагарлик, 1994.-С.69.]
Вчитель. Борисе Степановичу, ми знаємо, що цього року ви відсвяткували
ювілей. Тому прийміть від нас найщиріші побажання.
( Побажання від учнів)
Учениця. Прийміть наші найщиріші побажання міцного здоров'я, невичерпної енергії і наснаги у всіх ваших творчих справах. Хай у вашому домі завжди панують мир і злагода, у серці — доброта, а у справах — мудрість та виваженість. Нехай доля і надалі буде прихильною до вас, даруючи радість життя та незрадливу удачу.
( Пісенний подарунок поету)
Вчитель. Шановний Борисе Степановичу! Ми дякуємо Вам за цю зустріч. За
те, що ви відгукнулись на наше запрошення і завітали до нас у
школу. Ще раз дякуємо Вам і надіємось, що ця зустріч буде не
останньою. І на згадку про нашу зустріч прийміть від нас ці
подарунки.
( Вручення подарунків митцю)
( Чаювання)
|
