Середа, 08.12.2021, 00:31
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт учителя-словесника Ільїної Інни Іванівни

Учнівські поезії

Конкурсант      Стратійчук Ірина Сергіївна.

Конкурс    «Зерна доброти»

Школа, клас     Ржищівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 7клас.

Адреса                09230 Київська обл., м. Ржищів, вул. Леніна,7

Дата народження 28.10.2002р.

Телефон               0508629145

Вчитель               Ільїна І.І.

 

 

 

 

 

Анотація

Написання віршів – це дуже нелегка та не під силу кожному справа! Хист до створення поезій – це свідчення того, що людина має дуже тонку душевну організацію. Всім серцем відчуває все те, що її оточує. Стратійчук Ірина робить перші власні спроби  в царині поетичного мистецтва. Її вірші різні за своєю тематикою, але їх об’єднує одне - любов до всього, що її оточує. У поетичних рядках  Ірини ми простежуємо шанобливе ставлення до родини, любов до Батьківщини, любов до рідного слова, дуже тонко відчувається розуміння світу моральних цінностей, чітке усвідомлення людських взаємовідносин. Звичайно, всі ці рядки віршів – це рядки поета-аматора, проте все велике починається з малого. Можливо, в майбутньому її здібності перетворяться на  талант, і її поетичне слово стане могутнім джерелом впливу на світ людської душі.

 

 

                                                     Добро чи зло?

 

Людина! Яке багатогранне слово.

Життя її  - це перехрестя двох доріг.

Дороги ці - це диво калинове,

Яке для нас сам Бог зберіг.

Ці два шляхи: добро і зло.

Добро! Таке хороше й корисне воно,

А зло? Знайоме відчуття!

Але не знаєш, чи буде після нього майбуття.

У тебе вибір є між двох начал.

І розум твій - усіх думок причал.

Який думкам ти шлях запропонуєш,

Таким своє майбутнє побудуєш.

Добро чи зло?  Питання риторичне.

Вирішувать тобі, проблема ця одвічна.

Адже життя ми творимо самі,

Й нехай дійдуть до Вас думки мої.

 

Рідна мова

 

У кожного народу своя чудова мова.

Для кожного народу вона в житті основа.

І кожному дарує вона своє тепло,

Щоб кожному на серці так гірко не було.

Не можна уявить своє життя без мови.

Одразу і не вийде в нас теплої розмови.

Юнак не скаже дівчині ті лагідні слова,

Що серце гріють променем, і щастя ожива.

Як зникне враз все щастя надовго,

то не залишиться на світі живого нічого.

Забудуться теплі, ласкаві слова,

Що так несміливо дитина батькам промовля.

Милозвучної  мови більше не буде.

І буде тиша німая повсюди.

І щоб такого нам не допустить,

Таку, як вона є, мову потрібно любить.

Пам’ятайте про мову вкраїнську,

Про теплу колискову барвінкову пісню.

Бо в мові сущний скарб життя.

Без неї в нас не буде майбуття.

 

 

 

 

Слова

Як часто кидаєм на вітер ми слова,

Не боячись, що в них немає сенсу.

Ми думаєм слова – весела гра,

Не виявляючи при цьому інтересу.

Як часто пара малих літер вирішує усе життя.

Буває, слово – сильний вітер,

І в  ньому ключ до майбуття.

Чекаємо роками на слова важливі.

Безцінні й найпотаємніші слова.

Вони звучать, мов вирок в очі.

І душу, й серце враз холод обійма.

Як часто ми жалкуєм про слова,

Які  безглуздо загубили,

А  часто й через ті, що у віках

Ніколи б більше ми не повторили.

Як часто ми не думаєм про те,

Яка вага малесенького слова.

А думать треба, бо слова -

Всього нетлінного життя основа.

 

Поле  доброти

На Україні нашій любій

Є поле дивне, чарівне.

Новонароджена дитина

Своє туди зерно кладе.

Але, якщо кладеш зерно те,

Творити мусиш лиш добро.

А зло забудь  ти назавжди,

Щоб всюди люди пам’ятали

Чарівне поле доброти.

 

Україна

У нас є дружная родина,

Що зветься мило «Україна».

Один за одним українці

Стоятимуть всі до кінця,

Тому що ми - одна родина,

Щаслива нація єдина.

А зараз час такий настав,

Що розділити нас всі хочуть.

Але сказали українці:

«Ми не здамося ні за що,

Тому  що ми народ єдиний:

Щасливий, щирий, вільний, мужній».

Нема на світі більш країни,

Яка любила б так народ.

За нього б вистояла  спеку,

За нього й лютий той мороз.

І вірим ми,

Що прийде час,

Коли лиха ота година

Лиш буде в пам’яті у нас

І в неньки України.

 

Родинне тепло

Коли в колі збирається родина,

Тоді щасливою стає людина.

В кріслі дідусь радісно регоче,

Слухаючи розповідь онука охоче.

Бабуся з внучкою сидять та вишивають

Червоних півнів та червоний мак,

Матуся із синочком вчать Шевченка,

А донечка читає Симоненка.

Родина вся сидить щасливо

І розуміє, що це тепло родинне.

Роботу виконала учениця 9 класу Стратійчук Ірина Сергіївна

Дата народження – 28.10.2002р.

Номер телефону – 0508629145

Навчальний заклад – Ржищівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Клас – 9

Учитель – Ільїна Інна Іванівна

Учасник АТО – Рогальчук Олексій Леонідович

Місце проживання – с. Оране, Іванківський район, Київська область

Місце служби – м. Павлопіль, Донецька область

Номер телефону - 0977108671

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мати Героя

Мати… Одне слово, чотири літери, але скільки в ньому змісту. Це найзворушливіше з усього, що є на землі. Мама - це святе прощення і свята жертва заради дитини. Мати - Бог в очах свого чада. Серце материнське – тиха гавань, у витоках якої ви завжди знайдете душевний спокій, силу і натхнення. Немає нічого святішого і безкорисливішого любові Матері...

Для кожного з нас мама – це людина, яка підтримає, вислухає, зрозуміє. Саме вона перша відчула тебе душею і серцем, взяла тебе на руки. Саме вона знає всі твої таємниці, зберігає кожен твій малюнок, кожну аплікацію, кожну твою нагороду. Для неї ти неповторний, єдиний, найкращий у світі.

Матері!!! Які ви всі різні, та які ви всі схожі. У ваших очах відбивається доля кожного.

В житті людини є дві справжні неньки: одна, яка народила та виростила, а інша – та, де народився та зростав. Ця друга мати – Україна. Ми не обираємо собі батьків. Так само, ми не можемо обирати собі і Батьківщину. Рідна земля дає нам силу, дає можливість почувати себе в безпеці, зміцнює нашу віру. Але якою б милою нам не здавалася рідна сторона, без материнської ласки та молитви не зможе жоден янгол-охоронець оберігати нас, тому що слово материнське – це Боже благословення на щасливу долю та довге життя.

Коли з рідною матірю трапляється лихо, ти не знаходиш собі місця, біль і тривога огортають тіло і душу. Сьогодні біда трапилася з нашою матірю Україною. Їй потрібна наша допомога і материнська щира молитва! В неньки України нас, дітей, аж 24. Так, можливо, ти і незнайомий з усіма, але хоча б три тобі добре відомі. Саме зараз двоє її синів - Донецьк та Луганськ - потребують нашої найбільшої допомоги. Грізна рука ворога тяжким ярмом лягла на плечі кожного свідомого українця нашої Батьківщини.

Уже три роки там іде війна. Так, війна! Хоча прийнято казати, що це зона АТО. Зоною АТО вона була, можливо, місяць, максимум – два. Кожен день там іде боротьба за життя, за свободу, за волю. Там тисячі наших хлопців ризикують життям, щоб всі ми прокидалися під мирним небом. Це - Великі Люди!

За кожним мужнім чоловіком обовязково стоїть набагато сильніша жінка. І ця велика жінка – Мати. Кажуть, що справжня мати – це не та, що народила, а та, що виховала і виростила тебе справжньою людиною.

…Ця жінка прожила недаремне життя. Коханий чоловік, двоє чудових доньок, четверо прекрасних онуків, двоє люблячих зятів. Вона витримала «Чорнобиль», і навіть це її не зламало. Зараз на її плечі випало ще одне надскладне випробування. Вона живе з донькою, у якої чоловік – прикордонник. Він охороняє тридцятикілометрову зону. Сам він з Житомирської області, з міста, що майже на кордоні з Білорусією. Там живе його мати, та, що його і народила, і виховала. Так як зі своєю рідною матірю він не може бачитись доволі часто, то маму йому заміняє мама дружини.

Червень 2015. Той день вона запам’ятала на все життя. Він прийшов з чергування, засмучений, сам не свій. В її думках було одне: « Тільки не туди».

  • Сину, - сказала вона теплим материнським голосом, - що трапилось?

Але вона розуміла все без слів. Хоча спочатку його відправили лише на навчання до Житомира, вся сім’я розуміла, що далі буде АТО. Син і мати прийняли рішення нічого не казати дітям. Для них тато просто поїхав у відрядження.

Серпень 2015. Він повернувся з навчань, в думках матері була надія на те, що раптом його не відправлять туди. Туди, де кров ллється без упину. Туди, де кожну хвилину ти можеш потрапити у залізні тенета смерті.

Її серце на певний час стишилося, перестало щеміти. Його не чіпали місяць, але одного дня він прийшов до неї, сів і сказав:

  • Туди, на 2 місяці, і все. Не поїду зараз.

Тоді сказали на 9 місяців.

  • Мамо, що робити?
  • Сину, - зітхнула вона, - треба, значить їдь.

Жовтень 2015. Всі речі зібрані, з донькою й сином попрощався. Дружина поїде з ним до вокзалу, а матір стоятиме біля будинку й тихо ледь стримуватиме гіркі сльози…

  • Не плачте, мамо! Я повернуся живим…
  • Повертайся, сину, повертайся.

Пройшов місяць. Серце щеміло сильніше. Доньці не казала, в неї й так зараз багато клопотів. Вона розмовляла з ним по телефону раз на тиждень. Говорила б більше, він би чув, як вона плакала. Йому і так там тяжко, навіщо голову йому проблемами забивати.

Чоловік підтримував. Якби не він, зламалась би…

Новий 2016 рік. На столі смачна їжа, вся сім’я в очікуванні. Лише мати знає, що ось-ось він зайде в хату. Дзвінок в двері. Вона вибігла, відчинила:

  • Синочку…
  • Мамо…

На їхніх очах сльози… Їхні обійми довгі, як злива в липні.

  • Тато! - закричали його діти. - Ти повернувся.

Щастя бринить у душі

Червень 2016. Серце вже не боліло півроку. І знову він повернувся з чергування сумний і пригнічений.

Знову… Знову треба їхати…

Її серце вмить обливається кров’ю. Але вона не може нічого вдіяти. У липні він знову повернувся туди… Знову вона спілкується з ним щотижня. В грудні йому дали відпустку на 50 днів. Вона знову щаслива. Знову вся сім’я зібралась за столом. Хоч трішки, але вогник радості, як маячок, пломеніє в душі.

В лютому він знову там. Чому після 50 днів разом їй спокійніше? Вона переживала за нього щодня як за власного сина.

І ось він знову на порозі будинку. Знову в душі вогник надії, на мить відчуває себе щасливою. Сама зараз, в свої 53, вона розуміє, що таке щастя. Щастя матері – це живі і здорові діти. Хоч він і не її рідний син, але вона - мати Героя, тому що вона переживає з ним всі його місяці, дні, години, хвилини, секунди перебування у страшному вирі смертельної війни. Там, де бій іде не на життя, а на смерть…

Матері…. Голубки, з посивілими скронями. Ви гордо носите звання «Мама Героя». Нехай це звання буде вашою прижжиттєвою особистою нагородою, бо це ваше материнське серце викохало, випестило кожного Героя нашої страждальної України!

 

 

 

 

«Зерна доброти»

 

 

Прізвище, ім'я, по батькові учасника - Задорожня Єлизавета Вадимівна

 

Напрям творчої роботи – збірка поезій

 

Тема роботи - «На крилах життя»

 

Анотація

 

 

Ви знаєте, мабуть, не кожному таланить бачити красу навколишнього світу, красу і неповторність людської особистості, споглядати і відчувати кожен порух природи, кожен порух душі людини.

Хист до створення поезій – це свідчення того, що людина має дуже тонку душевну організацію, усім серцем відчуває красу Всесвіту. Задорожня Єлизавета робить перші власні спроби в царині поетичного мистецтва. Її вірші різні за своєю тематикою, але їх об’єднує любов до всього, що її оточує. У поетичних рядках Єлизавети ми простежуємо любов до України, до природи, рідного слова, дуже тонко відчувається розуміння світу моральних цінностей, чітке усвідомлення людських взаємовідносин. Звісно, що всі ці рядки віршів – це рядки поета-аматора, проте все велике починається з малого. Можливо, в майбутньому її здібності перетворяться на талант, і її поетичне слово стане могутнім джерелом впливу на світ людської душі.

 

 

 

 

 

«На крилах життя»

 

Вітер долі

Вітер колише весняне гілля,

І капає дощ весняний поволі.

Хоч і одягнеш яскраве вбрання,

Але не зміниш ти долі.

Хтось плаче тихенько під ритми дощу,

Коли хтось інший радіє.

Візьму і яскраві фарби згущу.

Нехай всі ці барви враз серце зігріють.

І сонце вже сяє яскравим промінням,

І радість у серці свій день почина.

Хай совість ніколи не стане сірим камінням,

А доля людей всіх теплом зігріва.

Тепло людини

Людину прикрашають не одяг і не тіло,

Людину прикрашає людське хороше діло.

Добро в душі та теплота у серці -

Незмінні речі в кожному сердечці.

В скрутний і прикрий час,

Коли надія, як свічка, згорає

У темній холодній пітьмі,

Ти маєш всі сили зібрати

І відчай увесь у собі подолати.

Не треба боятись ніколи нічого,

Бо це є життя, і різне бува.

У світі природнім немає чужого,

Бо саме тепло всіх людей зігріва.

 

 

Чи можна побачити дружбу?

Чи можна очима побачити дружбу?

Чи можна на дотик відчути її?

Ми ходим до друзів, а не на службу,

Тому ми і маємо їх берегти.

Ні лікар, ні слідчий не можуть сказати,

Чи може людина про дружбу не знати,

Бо дружба, як Всесвіт, безмежна і світла,

А зорі, як теплі підтримки слова.

І, може, хай пізно ця дружба розквітла,

Але все одно вона вічно жива.

Не можна очима побачити дружбу,

Не можна на дотик відчути її,

Але вона мудра і дуже потужна.

Це дар, що несуть небеса по Землі.

Україно моя!

Чи є десь у світі багатші поля?

Чи є десь у світі миліша земля?

Чи є ще густіші у світі ліси?

Про це можемо знати я лиш і ти.

Сади розквітають, як глибокі моря.

Україно прекрасна, ти ненька моя!

В садах тих чудових живуть солов’ї,

А спів їх веселий розвіює горе.

Дзвінкий їхній спів на рідній землі.

В широкім Дніпрі хлюпочеться листя,

А вітер тихенько колише степи,

На заході гори зелені землисті.

Це вся Україна,

Це я в ній і ти.

 

 

Якщо ти людина..

Якщо ти людина, зумієш пробачить,

Якщо зрозумієш, духовне побачиш.

І щоб ці слова прозвучали уміло,

Тобі лиш потрібно підтвердити ділом.

Коли уві сні ти собі спочиваєш,

Хтось плаче тихенько, а ти і не знаєш.

В людини багатий внутрішній світ,

Якщо допоможеш, буде як слід.

А коли ти людину обмовити схочеш,

Собі ти нещастя в житті напророчиш.

Меню сайту
Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Грудень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 67
Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0