Середа, 08.12.2021, 01:03
Вітаю Вас Гість | RSS

Сайт учителя-словесника Ільїної Інни Іванівни

Мої улюблені вірші!

 

Ліна Костенко

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

Contra spem spero!

Леся Українка

   

 

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Оксана Пахльовська

І день мине, і два, і вік.
Чий сон я розбудила?
Хто був той дивний чоловік,
Якого ти любила?

А голос осені ламкий,
Як тиша світанкова.
Він просто був один такий,
Не схожий ні на кого.

Той погляд дивний, наче дим.
Чия душа озвалась?
Він просто був такий один,
Кому я здивувалась.

Ти теж була йому одна
У щасті і в стражданні.
Була любов така чудна,
Як міфи стародавні.

Так хто ж він був? Поет? Чаклун?
Що вам таке зробилось?
Його ім'я на сотні лун
У просторі розбилось.

А на якому віражі
Зустрілись дві дороги? -
То біла магія душі,
Тайнопис Бога.

 

 

 

Ліна Костенко

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.

У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Ліна КОСТЕНКО

ДОЛЯ

Наснився мені чудернацький базар: 
під небом у чистому полі, 
для різних людей, 
для щедрих і скнар, 
продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш, 
а другі – як бідні Міньйони. 
Хту купляв собі Долю за гріш. 
А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив. 
Дехто платив сумлінням. 
Дехто – золотом золотим. 
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні, 
до покупців горнулись. 
Долі самі набивались мені. 
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне, 
душею покликала очі… 
– Ти, все одно, не візьмеш мене, – 
Сказала вона неохоче.

– А може візьму? 
– Ти собі затям, – 
сказала вона суворо, – 
за мене треба платити життям. 
А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така? 
Як твоє ім'я? 
Чи варта такої плати? 
– Поезія – рідна сестра моя. 
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон. 
І диво велике сталось: 
минула ніч. І скінчився сон. 
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама. 
І що зі мною не станеться, – 
у мене жодних претенсій нема 
до Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко

І все на світі треба пережити, 
І кожен фініш – це, по суті, старт, 
І наперед не треба ворожити, 
І за минулим плакати не варт. 

Тож веселімось, людоньки, на людях, 
Хай меле млин свою одвічну дерть. 
Застряло серце, мов осколок в грудях, 
Нічого, все це вилікує смерть. 

Хай буде все небачене побачено, 
Хай буде все пробачене пробачено, 
Хай буде вік прожито, як належить, 
На жаль, від нас нічого не залежить... 

А треба жити. Якось треба жити. 
Це зветься досвід, витримка і гарт. 
І наперед не треба ворожити, 
І за минулим плакати не варт. 

Отак як є. А може бути й гірше, 
А може бути зовсім, зовсім зле. 
А поки розум од біди не згірк ще, – 
Не будь рабом і смійся як Рабле! 

Тож веселімось, людоньки, на людях, 
Хай меле млин свою одвічну дерть. 
Застряло серце, мов осколок в грудях, 
Нічого, все це вилікує смерть. 

Хай буде все небачене побачено, 
Хай буде все пробачене пробачено. 
Єдине, що від нас іще залежить, – 
Принаймні вік прожити як належить.

Василь Симоненко

Ти знаєш, що ти - людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди -
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе -
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні -
Усмішка твоя - єдина,
Мука твоя - єдина,
Очі твої - одні.

Михаил Лермонтов

Если жизнь тебя обманет, 
Не печалься, не сердись! 
В день уныния смирись: 
День веселья, верь, настанет. 

Сердце в будущем живёт; 
Настоящее уныло: 
Всё мгновенно, всё пройдёт; 
Что пройдёт, то будет мило.

«Хто вам сказав, що я слабка…»

Леся Українка

   

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

жалі та голосіння, –

то ж була буря весняна,

а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

чи хто цвіте, чи в’яне,

тоді й плакучая верба

злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

покриє барви й квіти –

на гробі їх вона сама

розсипле самоцвіти.

Меню сайту
Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Грудень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 67
Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0