Сценарі заходу до Дня української писемності та мови
9 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ
СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ
Мета: сприяти усвідомленню значення рідної мови; виховувати прагнення передати нащадкам наш скарб — українську мову.
Обладнання: святково прибрана зала, крилаті вислови про мову; макет української хати, біля якої пліт з глечиками та соняшниками, на стінах вишиті рушники;
Хід заходу
Легенда про мову
Народам долі Бог давав:
Комусь орать, комусь вбивати,
Комусь чекати на жнива,
Комусь пророків розпинати.
І залишилася одна –
Витка печальна в Бога доля:
Незламний дух, жива струна,
Багато сліз і мало волі.
Тоді замислився Творець…
Дніпро вбирався в барви сонця.
Почувся легіт двох крилець
Людей малого охоронця.
Найменший ангел, ще дитя,
З надій зітканий і з любові,
Просив святого співчуття
Для тих, хто води п`є Дніпрові.
“Ох, скільки крові! Скільки мук!
Ох, скільки болю і обуди!”
І плакав ангел в лоні лук
Над тим, що з милим краєм буде.
“Не плач, синочок, всім в житті
Свій хрест нести, щоб щось збагнути,
За твої сльози золоті
Я дам їм те, що рве всі пута”.
І втер з лиця тих сліз кришталь.
Всепроникаючий і щирий,
Улюбленця свого печаль
Перетворив у краплі миру.
Міць блискавки і легіт хмар,
Красу барвисту, веселкову,
Мелодій чари, світла, жар
І холод леза вклав у мову,
В долоні ангела поклав,
Благословивши на дорогу,
І до людей його послав
Господь, тамуючи тривогу.
Себе на смерть прирікши, він.
Надію з серцем вийняв разом –
Натхненну й чисту, ніби дзвін,
І людям дав, твердіш алмазів.
“Моя прекрасна і проста ,
Моя стражденна Україна!..”
Могутнє слово вклав в уста
Новонародженого сина.
Розтанув ангел. Вже віки
Те слово нашу долю гріє,
І шлях наш не такий гіркий,
Доки жива його надія.
1-й ведучий. 9 листопада - День української писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його запроваджено 1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка.
2-й ведучий. У листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови". У ньому сказано, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено День української писемності та мови. Свято відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.
2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.
1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.
2-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.
1-й ведучий. Я цілком згоден з тобою, бо нещодавно прочитав слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».
1. До рідного слова торкаюсь душею, ( Ільєнко А.)
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!
2.Чи згою рану зболеного слова, ( Пархомець К.)
Що серце й душу паленить мені?
Чи розцвіте в народі рідна мова,
Чи оживе, як поле навесні?
У мові цій рушник і біла хата,
І біль, і радість, помисли й пісні.
Її подарувала рідна мама,
Пронісши крізь роки, мов крізь вогні.
Вона – наш скарб, вона – наше повітря,
Вона – нектар, як для землі роса.
Відродимо! Не полетить за вітром
Мого народу велич і краса.
І певен я, що біль у серці згоїм,
Не віддамо у тлінне небуття
Ту мову, що ковтком води живої
Нас повертає знову до життя.
2-й ведучий. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV-ХV ст.), слов’яноукраїнської, староукраїнської («простої мови»), церковнослов’янської (ХІV-ХVІІ ст.).
1-й ведучий. Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником — Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.
Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.
3.Велична, щедра і прекрасна мова, ( Шутенко Д.)
Прозора й чиста, як гірська вода, —
То України мова барвінкова, —
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.
4. Мова — краса спілкування, ( Понежа В.)
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б'є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть!
5. Солов'ї розливаються ніжно ( Довга А.)
У зеленім веснянім гаю,
Син до матері каже: — Ця пісня
Дуже схожа на мову твою.
Посміхається мати до сина:
— Пам'ятай, моє миле дитя,
Рідна мова завжди солов'їна,
Зігріває людей все життя.
Наша мова живе й буде жити,
Бо вона, ніби подих весни —
Пам'ятай ти завжди про це, сину,
Рідне слово теплом огорни.
6. Не говори: в нас мова солов'їна, ( Басов Д.)
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає,
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишиться слово.
Знов до життя повернемося ми,
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови - не створити нам держави,
Доріг тернистих не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві -
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
Космічна нерозгаданість віків.
2-й ведучий: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського.
1-й ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...
2-й ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне", а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.
1-й ведучий. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
7.Дорога Батьківщіно, ( Горобчук В.)
Україно моя.
Милий край тополиний
І степи, і моря.
Пісня лине в Карпати
Від південних морів,
Щоб була ти багата
На дочок і синів.
В цьому краї зростали
І батьки, і діди.
Рідний край відстояли
Від ганьби і біди.
Серце радісно б’ється
У країні батьків.
Хай дитинство сміється,
Лине радісний спів.
Щоб вишневі садочки
Навесні розцвіли,
Щоб синочки і дочки
Твої в мирі жили.
На своїй Україні,
Серцю милій землі,
Незалежній, щасливій
І в містах, і в селі.
Хай ти будеш здорова,
Україно моя.
І щаслива, і нова
Буде доля твоя.
2-й ведучий: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою. Слава Україні!
|
